Рембрандт /Укр./
Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669)
Яке не є великим значення творчості Халса в історії голландського живопису, але його славу в очах потомства затьмарює інший голландський митець Рембрандт Харменс ван Рейн. Його твори, живописні і графічні, різноманітні по сюжетах і глибині характеристик, складають одну з вершин європейського і світового мистецтва, одну з найбільш високих досягнень в розвитку реалізму.
Народився Рембрандт в Лейдене в сім'ї мірошника Харменса ван Рейна. Дуже рано виявилася у хлопчика схильність до живопису. Недовго провчившись в Лейденськом університеті, молодий Рембрандт цілком віддався мистецтву. Три роки пробув він в майстерні живописця Сваненбюрха, а потім декілька місяців у амстердамського художника Пітера Ластмана. Але більше, ніж у них, вчився Рембрандт у самого життя: він допитливо вдивлявся в навколишній світ, спостерігав за мімікою і жестами людей, вивчав ефекти освітлення. Він писав жанрові і релігійні сцени, портрети своїх близьких і портрети багатих замовників, численні автопортрети (власне обличчя здавалося художнику зручним об'єктом для спостереження і експериментів). Рембрандт працював масляними фарбами, олівцем, пером і пензлем, а також досконало володів технікою офорта (див. ст. “Графіка”).
У 1632 р. Рембрандт переїхав в Амстердам і швидко завоював там популярність. Число замовників безперервно росло. Подібно іншим голландським художникам, Рембрандт умів живо написати людську особу, відтворити м'які складки тканин і холодний блиск металу. Але вже в цей період він багато в чому перевершує по глибині і різноманітності задумів своїх побратимів по кисті.
У традиційний для голландського мистецтва жанр групового портрета Рембрандт своєю картиною “Урок анатомії лікаря Тюлпа” (1632, Музей Мчу- рицхейс, Гаага) вносить нові риси: єдине почуття уваги і інтересу об'єднує слухачів лікаря Тюлпа. Зосереджені його словами, вони порівнюють розітнений труп з малюнками в анатомічному апасе. Картина сприймається не як ретельно продуманий по композиції портрет, а як переконливий своєю безпосередністю життєвий епізод.
Ця ж риса властива і “Автопортрету з Саскіюєю” (бл. 1635, Картинна галерея, Дрезден), в якій Рембрандт зобразив себе зі своєю молодою дружиною за столом. Підіймаючи келих, він як би звертається до тих, хто дивиться на картину, і пропонує розділити з ним його безмірну радість і щастя. Він робить глядача мимовільним учасником виникаючої сцени. Потоки світла, що грають на обличчях і дорогих тканинах одягу, ніжні переливи золотистих і червонуватих тонів посилюють святковий настрій картини.
Задачі, які ставить перед собою Рембрандт, не схожі на спрямування більшості інших голландських художників. Він все частіше вражає сучасників сміливістю і новизною своїх задумів. Прагнучи до все більшої і більшої натхненності образів, Рембрандт жертвує зовнішніми подробицями і декоративними ефектами, нехтуючи часом і вимогами замовників. Показова в цьому відношенні історія з картиною, що отримала пізніше назву “Нічний дозор” (“Рота капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рейтенберга”, 1642, Рейксмюсеум, Амстердам). Ця велика картина повинна була являти собою груповий портрет членів стрілецької гільдії. Однак Рембрандт, відмовившись від прийнятого в той час рівного розташування фігур і статичного зображення всіх учасників, задумав сцену, повну рушення. Він зупинився на моменті, коли як би по сигналу тривоги поспішно і безладно виходять на площу стрілки, на ходу поправляючи зброю. Попереду групи урочисто виступають капітан Баннінг Кок і його помічник.
Нерівне світло осяває групу, посилюючи враження рухливого натовпу. Не стільки портретні характеристики окремих персонажів прагне передати тут художник, скільки хоче створити враження схвильованості, раптовості події. Цього і не зрозуміли замовники, незадоволені тим, що одні обличчя видно добре, а інші майже приховані від глядача. Замовники вважали, що якщо вони сплатили художнику рівні суми, то повинні бути зображені ним з рівною увагою. Починаючи з цієї картини нерозуміння амстердамськими бюргерами творчих спрямувань Рембрандта буде посилюватися все більше і більше.
Все рідше будуть звертатися до нього з великими офіційними замовленнями. Але конфлікт з пануючим середовищем не зменшить творчої енергії майстра і аж до останнього року свого життя він буде створювати чудові по силі емоційного впливу і правдивості реалістичні твори.
У рік створення картини “Нічний дозор” художник пережив велике особисте горе: померла його кохана дружина Саськия. Він залишився один з однорічним сином Тітусом. Рембрандт багато писав його в різному віці, відмічаючи з великою теплотою зростаючу вдумливість і допитливість хлопчика.
У 40-х роках в картинах Рембрандта переважають золотисто-коричневі тони, дивно багаті по своїх відтінками. Трактування сюжетів і характеристики людей стають глибшим і задушевніше.
У картині Рембрандта “Святе сімейство” (1645), що зберігається в Ермітаже, в образах героїв євангельської легенди Марії, немовляти Христа і Іосифа втілені самі звичайні і прекрасні в своїй щирості і чистоті людські почуття ніжність і дбайливість матері, відчуття домашнього спокою те, що у всі часи зрозуміло і дорого людям. Обстановка кімнати гранично проста, це житло бідного теслі, який тут же зайнятий своїм ремеслом. Не тільки в подібних картинах, але і в своїх численних малюнках Рембрандт завжди з величезною симпатією зображав людей з народу, завжди співчував старості і самотності.
Величезне місце в творчості художника займає портрет. Рембрандт залишив нам чудову галерею облич чоловічих і жіночих, молодих і старих, але майже завжди серйозних і зосереджених. На відміну від Франса Халса, як би вмить фіксуючого в своїх портретах певний вираз обличчя людини, Рембрандт у вигляді зображеного узагальнює свої спостереження і роздуми над його переживаннями і над життям. Це свого роду портрет-біографія. Такий, наприклад, “Портрет старенька” (1654, ГМИИ ім. Пушкіна, Москва). Світло виділяє в картині обличчя старої жінки, її скорботний погляд приковує увагу глядача безвихідністю горя, глибиною думки, примушує задуматися над значенням існування. Рембрандт показує доброту і людяність нічим не знаменитої людини. Краса душевна перетворює втомлене, зморшкувате обличчя і робить його привабливим.
Вершина в розвитку голландського групового портрета картина “Старійшини суконного цеху, або так звані синдики” Рембрандта (1662, Рейксмюсеум, Амстердам). Старійшини цеху сукнарів зображені в момент обговорення якихось важливих питань. Як різні їх обличчя, хоч всі вони охоплені якоюсь однією думкою, одним спрямуванням! Це враження виникає передусім тому, що всі, кого зобразив художник, дивляться в одному напрямі. Вони дивляться на тих, хто як би знаходиться перед картиною і до кого звернені слова синдика, вміщеного в центрі групи. Таким чином, глядач, що розглядає цю композицію, стає свого роду учасником того, що відбувається: адже на нього звернути увагу діючих осіб. Причому всі вони по-різному дивляться, слухають виступаючого, по-різному виражають свої почуття жестами і мімікою. Весь простір картини наповнений світлом і повітрям. Єдина коричнювато-червона гамма, то затухаюча, то що спалахує місцями тонкими відтінками кольору, об'єднує всі частини призначення одним нерозривним цілим.
До останніх і найбільш довершених картин художника належить велике полотно, що зберігається в Ермітаже, “Повернення блудного сина” (бл. 1668 1669). Євангельська притча про юнака, який пішов з батьківського будинку, розтратив свій достаток і жалюгідним, приниженим повернувся до батька, виростає у Рембрандта у велику загальнолюдську тему. Не можна без хвилювання дивитися на обличчя напівсліпого батька, його тремтячі старечі руки і фігуру сина, що виражає глибоке і щире розкаяння. Благородна ідея любові до приниженої і страждаючої людини розкрита тут в разючих по життєвій переконливості образах. Особисті знегоди не зломили майстра, а додали особливу силу і майстерність його пізнім творам.
Крім живопису протягом всьому своєї творчості Рембрандт приділяв велику увагу офорту . І в цій області коло тем його було також надзвичайно різноманітне. Виконані ним в техніці офорта портрети і пейзажі, побутові і релігійні сцени завжди відрізнялися сміливістю і новизною художніх прийомів. Художник домагається в них чудового багатства світлотіні, виняткової виразності і лаконізму ліній. У невеликих по розмірах офортах Рембрандт створив складні, глибоко реалістичні образи.
Багаті голландські бюргери основні замовники Рембрандта не зрозуміли і не оцінили геніального художника. Трагічно самотнім, в злиднях помер Рембрандт в 1669 р. Художника поховали на кладовищі для бідняків на громадські кошти. Але справедливість перемогла: Рембрандта шанують нащадки, їм гордиться не тільки його батьківщина, але і все людство.
Дата добавления: 13.02.2001
